Коли нам із чоловіком було 20, він сказав, що не хоче мати дітей. Зараз, коли мені вже 44 роки, я дізналася, що чекаю на двійнят. Такої реакції від чоловіка я точно не очікувала.

У 20 років по молодості, не послухавшись батьків, я поїхала до міста вчитися і працювати продавцем. Там я познайомилася з хлопцем, із яким стали жити громадянським шлюбом. Власної квартири у нас не було, ми жили в оре ндованих. З меблів та техніки у нас було лише все необхідне. Через 5 років стосунків ми накопичили на весілля. Обидва працювали, я продавцем, чоловік – зварником. За рік сім’я заговорила про онуків. Чоловік був категорично проти дітей; за його словами, якби я нар одила, утримувати нас він не збирався і відправив би до своєї матері до села.

Від такої новини я була здивована, адже не припускала, що кохана людина не захоче дітей. Під час розмов про дітей він твердив, що хоче пожити для себе і ще не час. Я не наполягала, але випадково заваrітніла. Ця новина дуже втішила мене. Але щастя тривало не довго: я послизнулась, вnала і втр атила дитину. -Нічого, ще будуть діти, поки молоді, — сказав тоді чоловік. Зараз мені 44 роки, а дітей немає, ліkування не дало жодних результатів. Після см ерті батька я взяла суму від частини спадщини і зробила ЕKО, а через час дізналася, що чекаю на двійнят.

Коли діти наро дилися, чоловік, як і казав, відправив мене до своєї матері до села. Діти йому не потрібні, вони дратують його і жити з нами він не збирається. Після цього подав на розл учення. І тому що квартира записана на його ім’я — йти мені нема куди. Зараз вихованням дітей я займаюся сама, чоловік зрідка приїжджає, дарує дешеві іграшки, залишається на годину чи дві — і їде. Я щаслива, що наро дила двох прекрасних доньок і живу своїм життям – попри все.