Я думав, що мама в селі жила одна. А коли після того, як її не стало, я увійшов в будинок, то остовпів — там було багато чоловічих речей

З мамою я давно не спілкувався, бо вона так і не змогла змиритися з тим, що я залишив село і вирішив оселитися в місті. Мама дуже не схвалювала моє рішення, тому сильно обра зилася на мене і перестала розмовляти. Бачити вона мене не хотіла, тому в село я не приїжджав аж до її сме рті. Сусіди повідомили мені про те, що мами немає із запізненням на місяць, тому на nохоронах я теж не був. Але мені в спадок дістався мамин старий будинок, адже я був єдиним живим родичем.

Ми з дружиною зібралися на kладовище, щоб віднести квіти, також подивитися на раптово звалившись спадок. На кладовищі я взяв мамині улюблені квіти, просиділи майже півгодини там, подумки я розмовляв з мамою, попросив вибачення, потім ми вирушили до будинку. Там ми здивувалися, виявивши в будинку безліч чоловічих речей, там жив молодий хлопець, який допомагав мамі в останній рік перед її кончиною. Миколу вона вважала мало не другим своїм сином.

Той переїхав до неї, коли його вигнали батьки. У нього теж з ними були деякі розбіжності. Микола мамині речі не чіпав, передав дружині всі мамині цінності і накопичені гроші. Він попросив дозволити йому пожити в цьому будинку, поки ми його не продамо. З дружиною ми пізніше порадилися і вирішили, що найрозумніше буде залишити будинок цьому хлопцеві, адже ми приїжджати не будемо, занадто далеко, а продати його можна, але отримаємо тільки копійки. Ось таку добру справу ми зробили для практично незнайомої людини.