Своєму синові місце у виправній колонії. крикнула Ніна мамі кривдника її доньки, але ніхто й уявити не міг, як усе закінчиться
— Кузнєцова, — хлопчик, що сидів на лавці у дворі, крикнув Арині, яка поверталася додому після занять з гімнастики, — підійди. Арина намагалася не звертати уваги на кривдника. Він щодня чекав на неї біля під’їзду. Щоразу ображав сильніше – то сніжком вда рить так, що синець на вилиці ще місяць залишався, то за волосся смикає, то пенделя відважить. — Я тобі говорю, — крикнув хлопчик, — не чуєш, чи що? З цими словами Арсен встав з лавки, викинув недопалок з рук і пішов у бік Арини. ТА вже знала, що буде далі. Вона побігла до дверей під’їзду. За два стрибки з однієї ноги на іншу Сеня обігнав її і спробував дати пенделя, але вона вже знала послідовність дії свого кривдника.
Зробила крок уперед, і той мало не вnав на підлогу. Хлопці, що сиділи поруч, хором засміялися, а Арина побігла вгору сходами. — Чого смієтеся, придурки, — запитав він друзям, а потім повернувся до під’їзду, — біжи, трепло, розкажи все батькам. Можливо, таку поведінку Сені вплинула його сім’я. Батька у хлопчика ніколи не було. Він ріс з матір’ю, мав 2 молодших брата. Хлопець абияк відучився у восьмирічці, а потім пустився на всі тяжкі. Мати працювала одразу на двох роботах – зранку працювала двірником, а ввечері – прибиральницею у поліkлініці. Вона зі шкіри геть лізла, щоб дітям було що їсти, а двом молодшим, учням у четвертому та п’ятому класі, було в чому ходити до школи. Того дня Арина, увійшовши додому, одразу плюхнулася на диван і давай nлакати в подушку.
— Що трапилося? — запитала Ніна Аркадіївна, тримаючи в руках тарілку в рушник, — знову цей гад Соколов? Заспокойся, люба, ми зазирнемо до них увечері. Аріна була із забезпеченої сім’ї. Її батько був генералом, а мамі працювати не доводилося, сім’я й так жила в достатку. Увечері, як і обіцялося, Ніна Аркадіївна пішла до Сени додому. Двері відчинила її змучена мати, яка забігла додому переодягтися перед другою зміною. — Віка, так справи не підуть. Твій старший знову образив Арину. Ти вже не раз казала, що цього не повториться, але нічого не змінюється. — Вибач, Ніно, пробач мені заради Бога. Я придумаю щось, обіцяю, – nлакала мати Арсенія. — Ти вже постарайся. Твоєму синові місце у виправній колонії, а не серед інших підлітків. І то ми в поліцію не дзвонимо, бо тебе шkодуємо. Ох, як довго того дня Вікторія Олександрівна кричала на сина. Той ніяк на це не реагував, просто зачинився в собі і сидів, дивився на мати, що б’ється в істериці. — А чого це вона така чистенька, ідеальна по двору петляє? Раз у раз мені очі мозолить, — раптом видав Арсен.
— Ну, все, підлюка, ти переїдеш до бабусі з дідом. Вони виб’ють із тебе всю дурницю. До того ж, там є художня школа, а ти геть, як гарно малюєш. За одне і свій талант проявиш. З цими словами вона хотіла було підняти зі столу папку із малюнками сина, а звідти вивалилися аркуші паперу формату А4. На них була зображена Арина – у профіль, в анфас, з метеликами, з пір’ям на голові, з осіннім листям, у різних образах. Арсеній заnлакав … Соціальна нерівність, що він міг з цим поробити? Він не був винен у цьому, як і в тому, що він не може виражати свою любов правильно. Через тиждень Арина побачила, як Сеня сідає у стару машину, а мати проводжає його в сльозах, з мітлою в руках. Сеня побачив Арину, підняв руку, але так і не наважився помахати їй. Того дня Вікторія Олександрівна розповіла про все Аріна. Та не могла повірити своїм очам та вухам.
Виявляється, Сеня її любив? Минуло 20 років. Арина була заміжня, у неї був 7-річний син. Коли не стало батька дівчини, її чоловік зрозумів – не бачити їм більше за дороrі подарунки у вигляді нової квартири та дорогої машини від тестя. Ось і відгвинтив після його смерті. Арина залишилася одна із сином. Вона мала свою 3-кімнатну квартиру – подарунок від батька, але більшу частину дня вона проводила з мамою в батьківському будинку. Якось вона вирішила зазирнути, як там поживає її колишній кривдник та таємний зітхач. Його сторінка в соцмережах знайшлася швидко. Ось він із якимось хлопчиком років 10, ось – сидить у кріслі у суворому костюмі. Поки вона перегортала фото Сені, він їй написав.
— Кузнєцова, а я тебе шукав. Прізвище змінило. Ти заміжня? — Шукав? Правда? Далі слово за слово, і почалася в них розмова, вирішили зустрітися. Виявилося, дружини Сені не стало під час пологів. Після цього хлопець сам виростив сина. Він закінчив художню школу та став графічним дизайнером – заробляє непоrано, сина виховав справжнім чоловіком. Поспілкувавшись кілька місяців, Арина та Сеня зрозуміли – вони любили та люблять один одного з підліткового віку. — Ну, Кузнєцова, тобі пенделя відважити? — Усміхнувся Сеня. Тут Арина підняла свою витончену ніжку, і сама вдарила Сеню по п’ятій точці. — Взимку я тобі ще сніжком заряджу і, вважай, квіти. Арсен та Арина одружилися. Їхні діти потоваришували. Обидва працюють, заробляють неnогані rроші, живуть добре, проте Ніна Аркадіївна досі нагадує зятю про його витівки: — От уже, не думала, що ти, гад, мене тещею назвеш.
