Коли в супермаркеті на мене з образами налетіла якась баба, я ледве дар мови не втратила, але потім було ще цікавіше.

Дорогою з роботи зайшла до супермаркету за продуктами. Взяла візок і ходжу магазином, набираю в нього продукти. Купила хліб, помідори з огірками, згадала, що закінчується пральний порошок, пройшла в розділ побутової хімії, взяла той, яким волію прати. У м’ясному відділі взяла суповий набір. Дійшла до холодильників із молочною продукцією, щоб взяти сир. І тут до мене підскакує якась жінка і з ходу починає сваритися.- Ти, тварюка фарбована, ти що собі дозволяєш?! — верещить вона, і штовхає мене в плече. Я остовпіла. З якого такого переляку ця мадам кричить на мене.

Потім дійшло — на шляху до холодильників стояв візок, що заважав мені, поблизу нікого не було і я його і відсунула на півметра. Мабуть, ця стерва прикотила візок, потім відійшла за якимось товаром, а тут підходжу я, зі своїм візком. Напевно, мій вчинок образив її до глибини душі. І ведена праведним гнівом, вона збиралася помститися мені. — Жінка, ви чому штовхаєтесь?! — не промовчала я, коли до мене дійшов сенс того, що відбувається. — А щоб у тебе вбити просте правило — чужі візки чіпати не можна, — продовжує верещати вона. — За своїм візком слідкувати треба! Кидає де не попало! Заважають просуванню інших! – я теж під вищила гучність. — А поцікавитися, де господар папа римський не велить?

— Вже шипить опонентка.- Я вам не поліція, щоб на будь-яких неадекватів розшук оголошувати. Не кидайте своє добро посеред дороги, ніхто її чіпати не буде.- Ти не поліція, ти тварюка фарбована. Я не стала продовжувати скандал, з цією найяскравішою представницею міського бидла, а просто повернулася, і оскільки всі необхідні товари вже були в кошику, попрямувала до каси. Ішла і думала, а можливо варто було пройтися щодо її потрійного підб оріддя, або по її трикотажних штанах. Та вся її зовнішність – це один суцільний недолік. Докопатись можна було до всього. Але чи варто опускатися до рівня?