Віра Фещук із села Залісці, Тернопільської області, народилася без обох рук. Тим не менш, вона навчилася чистити картоплю, полоти, робити макіяж і навіть вишивати
Віра Фещук із села Залісці, Тернопільської області, народилася без обох рук. Тим не менш, вона навчилася чистити картоплю, полоти, робити макіяж і навіть вишивати!Лікарі радили батькам відмовитися від дочки. Цієї «ради» подружжя, звичайно, не послухалися, бо вдома було ще четверо дітей. «Виросте якось між ними», — міркували тато і мама. Але тоді вони й гадки не мали, що їх дочка зможе сама справлятися з усім, та ще вийде заміж і народить дітей. Диво сталося.Віра — п’ята дитина в сім’ї, всі попередні діти народилися здоровими, тому ніхто й гадки не мав, що може бути така проблема. Тим більше, її мама вчасно їздила на обстеження, і ніхто з лікарів жодного разу не сказав, що з дитиною щось не так.
— Вагітність проходила нормально. Але, коли вона народилася і я побачила її, не могла вимовити ні слова, — розповідає Антоніна Фещук з Тернопільщини, мама Віри.Дівчинка народилася без обох рук. Одна нога у неї була коротша за іншу. Лікарі ще в пологовому будинку переконували батьків відмовитися від дитини. Тато тоді впевнено сказав: «Ні, забираємо додому».- Так ми змирилися з тим, що така дитинка нам послана Богом. У 3 роки почала на сідницях підскакувати, а потім перекинулася на ніжки, — згадує Антоніна Фещук.Наперекір долі, Віра ламала всі стереотипи і невтішні прогнози медиків. Вона заговорила, почала ходити і вчитися все робити ногами. Почала сама їсти, ложку тримала в правій нозі. Вчителі приходили додому. Але писала ногою дівчина так, що далеко не кожен і рукою так зможе. Школу закінчила на відмінно. І все своє дитинство мріяла про одне — мати руки.
Але минав час, Віра налаштувала себе, що потрібно жити, як є, і максимально повноцінно. У неї було багато друзів, які підтримували її. Дівчина не відставала від своїх однолітків, ходила з дівчатами в клуб, була лідером компанії, головним «заводієм» — то в ліс, то на шашлики. Закритою в чотирьох стінах не сиділа ніколи.Згодом Віра зустріла свою любов — це був сусідський хлопець, який жив через будинок від неї. Зустрічалися аж 5 років, а потім одружилися. Ніхто з рідних і не сподівався побачити дівчину у весільній сукні, але Віра не дарма отримала таке ім’я, адже наступний, фактично неймовірний бар’єр, який вона подолала, — це стати мамою.У 2012 році у подружжя народилася дочка Евеліна, а ще через 2 роки — син Арсен. Вагітності проходили чудово, навіть лікарі дивувалися. Коли на світ з’явилися діти, з ними справлялася сама, годувала як і всі жінки. Її щастю не було меж. Дітки були повністю здорові. Вони ніколи не сказали мамі, що вона якась не така, а доня завжди повторює, що її мама-найкраща! Хоча жіноче щастя Віри так і не склалося — подружжя розлучилося через 5 років спільного життя.
Насправді важко з прочитаного уявити, наскільки прудко ця жінка справляється з побутом. Ногами одягає і взуває діток, годує, ногами чистить картоплю і готує їсти, ногами прибирає (в будинку все сяє від чистоти просто), ногами орає город, вишиває і навіть … робить макіяж (вона завжди доглядає за собою і має прекрасний вигляд) !Більш того, вона робить макіяж дівчатам зі свого села. Вона також почала професійно фарбувати брови хною — на цьому і заробляє, тому що, крім пенсії, інших джерел доходу не має. Адже чоловік аліментів не платить — вже заборгував 50 тисяч.
Але найкраща косметика Віри — її надзвичайна усмішка, яка не сходить з її обличчя. «Думаєте, мені не буває важко? Буває, іноді навіть занадто, і морально, і матеріально. Але, з Божою поміччю, все вдається подолати », — говорить вона.І, незважаючи на те, що всі клопоти з дітьми і по дому лягли на її плечі, вона з усім справляється і ні на що не нарікає. Малюків своїх обіймає теж по-особливому — ногами.
У минулому році прийшла в цю сім’ю біда. 9 серпня тато Віри їхав на навантаженій сіном підводі, впав — і його не стало. Він же був єдиним чоловіком в сім’ї, без нього жінкам доводиться значно важче. Хоча не залишають їх і добрі люди без допомоги. Коли потрібно було зробити ремонт у ванній, невідомий благодійник перевів 15 тисяч. Інший чоловік, з Америки вже 2 рази привозив на вантажівці газ. Також за його гроші Віра змогла придбати зимовий одяг і взуття собі і дітям.У 2004 році держава дала Вірі автомобіль. Тепер воно своє від’їздило і стоїть нерухомо. Жінка вимагала, щоб їй його замінили, тому що без машини дійсно важко. Чого варте тільки дістатися до Тернополя — в лікарню, наприклад. Але поки безрезультатно. Не все гаразд у неї і зі здоров’ям. В той місяць, коли не стало її тата, їй зробили операцію на щитовидці.
— Потрібно було багато грошей. Але лікарі у мене просто чудові. Уявіть, така операція повинна була коштувати 23 тисячі, але мені її зробили безкоштовно — докуповувала тільки ліки. І палату мені люкс організували — теж безкоштовно. Хочу подякувати цим лікарів — це Ярослав Федорович Чайковський і Олександр Олександрович Шабловський. Це лікарі від Бога. Але тепер ліки потрібно довічно приймати і кожні півроку здавати аналізи, а для цього потрібно їздити до Тернополя. Тобто проблем купа, але падати духом просто немає часу, — сміється наша героїня.
А ще Віра дуже хоче відвезти дітей на море і відпочити разом з ними. Але поки це лише мрії, тому що фінансово такого задоволення вона просто не потягне. Але вірити в чудеса жінка не перестає, бо з власного досвіду знає: вони все-таки трапляються
