Чоловік відмовив беzдомної дівчинці в шматку хліба. Вони зустрілися через багато років

У Тимофія день не задався ще вчора. Його дружина поводиться як примхлива дівчина: вона змусила його знову заснути на дивані у вітальні, а вранці треба було терміново міняти партнера, який повинен був передати його зміну. Він повинен був відправитися з ним в запланований об’їзд території, але при першій же нагоді він втік. Що, якщо щось трапиться в цьому районі? Зрештою, навіть Тимофій повинен поставити свій підпис на документі. Він як завжди, забув замовити корм для собак. Тимофій завжди сердився, бо йому доводилося щось робити для всіх. Він думав, що виконує свою роботу повністю, але скаржитися соромно: йому дуже добре платять, жоден із сторожів міста не отримує таку зарплату, як він, тому він годував собак і обприскував доріжки, не показуючи свого розчарування. Покинувши будинок, він пішов в їдальню за хлібом: собак ще потрібно було годувати. Він уже встиг триста раз вилаяти начальника, який замість нормальної системи безпеки завів на територію собак, і мороз, який сьогодні вдарив. На вулиці було дуже холодно — жодного розсудливої людини з такою погодою не залишилося б на вулиці.

Коли чоловік годував собак, через паркан він почув голос дитини, замерзлого в тонкій куртці від холоду. — Дядя, дайте і мені хліба. Тимофій дуже розсердився. — Ну, забирайся, злиденна! Я тебе знаю, сьогодні хліб, а завтра всю територію прибирай за тобою! — Мухін! Чи ведете себе як дитина! Ви не можете дати дитині шматок хліба? — крикнув начальник сторожу, який стояв за ним і бачив все, що відбувалося. Сторож почав щось невдоволено бурмотіти собі під ніс, вибачатися, але начальник лише махнув рукою і сказав впорядкованим тоном: — Відведи дитини до мене в офіс! Нічого не вдієш: він погладив дівчинку по голові. Сидячи в своєму кабінеті, намагався придушити гнів на сторожа. Степан, начальник, дивувався, як люди можуть бути такими злими. Коли Тимофій привів дитину, Степан відразу сказав йому: — З очей геть! Будемо говорити пізніше! І тоді він люб’язно почав розмову з дівчинкою. — Не сваріться, будь ласка! — з жалем стала говорити дівчинка. — Я обіцяю, що ні заподію тобі шкоди. Просто скажи мені, будь ласка, що з тобою сталося? — Я втекла з притулку.

Але клянусь, якщо ти відправиш мене назад, я знову втечу. Мені там дуже погано. Я ніколи в житті не проведу там ні дня. Степан дуже пошкодував дівчинку. Він велів принести дитині в офіс гарячий чай, а потім відвів її в їдальню на обід. Чоловік подзвонив дружині Олені. У минулому вона була психологом, а в той час була вдома, тому швидко приїхала в закладу на прохання чоловіка. Олена завела розмову з дівчинкою. — Привіт мене звати Катя. — Добре, Катя, скажи, чому ти втекла з дитбудинку? — обережно запитала Олена. — Мої батьки померли півроку тому. Вони загинули під час пожежі. І в той час я була в дитячому таборі. Мене відправили в дитячий будинок. І тут треба мною стали сміятися. Ображати дітей вихователі почали щодня, карають ні за що. Веду себе добре, але все одно карають кожен день, — мало не плакала Катя. — Я більше не зможу жити в притулку. Степан і Олена перезирнулися. Історія дівчинки пронизала їх серце. У пари не могло бути дітей. Дружина з надією подивилася на Степана.

Подумали забрати дитину з притулку, але руки якось не дійшли до збору документів. А потім ніби сама доля звела до них цю дівчинку. Поки Катя їла і розмовляла з Оленою, на територію під’їхало багато машин. Степан був вражений, коли до нього підійшли двоє чоловіків у формі і попросили віддати дитину. Сльози котилися з очей Каті. Коли вона сіла в машину, вона подивилася на Степана і сторожа так, що стало аж страшно. — Хотіла б я сюди не приходити! — шепнула Катя Степану. — Я просила тебе! Степан просто нічого не міг зробити. А Тимофій зараз сидів у своїй хатині і боявся, як відреагує начальник. Зрештою, це він викликав поліцію. Він наслухався новин про те, як суворо карають за те, що тільки доторкнувся до чужого сина, і особисто відвів дівчинку в кабінет начальника, це було зафіксовано на камери. Що там з нею робив начальник, поки невідомо. Тимофій не захотів потрапити у в’язницю через безпритульності. Після погляду Каті стало просто незатишно. Через годину до нього кинувся начальник. Степан уже давно пильно спостерігав за цим сторожем. — Чому ти це зробив?! — Шеф голосно загарчав. — Я не розумію, про що ви говорите? — Тимофій вирішив зобразити невинність, тому що вважав себе абсолютно правим в цій ситуації.

— Я просто діяв за регламентом. Тимофій терпіти не міг жебраків. Він хотів її вигнати. У нього була особиста неприязнь, а не тільки хороші думки. — Що ти говориш? Коли ви вкрали метал із заводу, Ви теж діяли за правилами? Тимофій почервонів. — Загалом, сьогодні була ваша остання зміна. Так що я тебе тут більше не тримаю, Тимофій. Мені потрібен співробітник, який завжди діє за регламентом, а не тільки тоді, коли йому це вигідно. Будинки Степан з дружиною підняли на вуха всіх своїх знайомих, щоб знайти дитячий будинок, де жила ця дівчинка. Дружина благала його знайти Катю. Вона була на сто відсотків впевнена, що це доля, що їм потрібно знайти, виправити, приголубити і дати їй любов. Степан був згоден з дружиною, щось їх обох дуже привернуло в цій Каті. Директор дитячого будинку не захотів віддавати дитину Степану і Олені, поки вони повністю не оформлять всі документи. — Насправді, Катя покарана. І це в рівній мірі відноситься до всіх дітей.

Вони навіть уявити не хотіли, що це за покарання, а смиренно чекали, поки все буде готово до усиновлення. Вона звикла не відразу, але Лена, Степан і Катя стали справжньою родиною. Життя Тимофія не склалася відразу після звільнення. Він влаштувався доглядачем, де платили копійки. Тут його відразу спіймали на крадіжці. Він вважав, що з такою зарплатою шкода Там не красти. Дружина пиляла його постійно. У якийсь момент вони розлучилися. Гроші з квартири розділили навпіл. Тимофій міг купити собі новий будинок, але всі гроші витратив на веселощі. Він швидко витратив усі гроші, а дружина і син навіть не хотіли з ним спілкуватися. Звернутися за допомогою було ні до кого. Він швидко скотився на дно. Одного разу Тимофій, сидячи на вулиці з простягнутою рукою, побачив молоду жінку. Йому так хотілося поїсти, буханець в її руках манила бомжа.

Дівчина була роздратована, але чоловік все одно вирішив попросити у неї їжі. — Так дайте мені спокій! — вона фиркнула, потім зупинилася і повернулася, відключила телефон і пильно подивилася на чоловіка. Вона його пам’ятала. Вона також згадала себе в той день, коли таким же чином попросила їжі, і зрозуміла, що, якщо б вона пішла зараз, вона вела б себе так само підло, як і він кілька років тому. — Пробачте мене. Я почала розмовляти по телефону і втратила зв’язок з реальністю. Їжте, будь ласка. Дівчина простягнула бомжу цілу буханку хліба. Він прийняв це тремтячими руками і так гірко заплакав. Він одразу впізнав ці дівочі очі. Вони не раз були йому уві сні. Він зрозумів, що все життя був таким егоїстом, нічого не бачив навколо себе, любив тільки себе, і тому тільки він сам був винуватцем його зіпсованого життя.