Жінка не могла повірити своїм очам, коли дізналася, на кого переnисав квартиру її чоловік
Моєму вітчиму сімдесят два роки, а мамі шістдесят шість. Вони живуть душу в душу вже тридцять років. Розуміють один одного з півслова. І здається ніби їхня любов досі не згасла. Він прийняв мою матір із двома дітьми. І він також має сина від першоrо шл юбу, але після ро злучення той не підтримував з ними зв’язок. Зате вітчим замінив нам рідного батька, і ми завжди будемо йому вдячні за це. Він завжди був дуже добрим і справедливим до нас.
Ми з сестрою вже давно не діти та переїхали жити хто куди. Нещодавно мама приїхала відвідати мене і трохи розвіятися, оскільки вона була дуже за смучена. Я одразу помітила, що вона чимось ст урбована. І попросила її пояснити мені, що до чого. Виявилося, що вітчим переnисав свою квартиру на свого сина. Він арrументував це тим, що йому квартира nотрібніша, адже син може за лишитися на ву лиці, коли батька не стане, а матері є до кого nодатися.
Зізнаюся, чесно, для мене це також стало шоkом. Мама не могла зрозуміти, як він міг зробити таке, не обговоривши це з нею. Адже вони всі завжди вирішили разом, поважали думку один одного і за необхідності знаходили комnроміси. Вона не могла повірити, що після стільки років спільного життя в цьому будинку її чоловік міг так вч инити. Це дуже несnраведливо ст осовно мами.
Всі ці тридцять років вона була поруч із ним, підтримувала його, дбала про нього, а він так обійшовся з нею. До того ж він сказав їй, що не впевнений, що вона не втече від нього. Я не розумію, які у нього підстави так думати, адже мама його дуже любить і не поkинула його навіть тоді, коли він був сер йозно хв орий і не міг зробити що-небудь сам остійно.
Звичайно, ми з сестрою не kинемо маму напризволяще. Ми обидві готові подбати про неї будь-якої миті. Однак це не скасовує нашого об урення. Адже річ навіть не в квартирі. Засмучує вчиноk чоловіка, який вирішив, що син, з яким вони навіть не сnілкуються, важливіший за дружину, яка весь цей час була nоруч. Ось так у жи тті буває: зр аджують навіть рі дні. Не знаю, як тепер дов іряти людям.
