Коли Марина залишилася одна з незнайомцем у вагоні, то ніхто з них не очікував такого продовження подій
Марину проводжали її чоловік і син. Дочка була в школі. Вона не могла пропустити уроки, так як вчилася в одинадцятому класі і готувалася до іспитів. — Я з братом вже говорив. Він зустріне тебе на пероні. Не пропадай, добре? Будь на зв’язку, — метушився чоловік поруч з Мариною. — Мені їхати всього 6 годин, не хвилюйся. Ви розберетеся без мене 2 дні, правда?! – запитала Марина. — Звичайно, мамо, не хвилюйся. Все буде відмінно, — син обійняв маму. Чоловіки вийшли з поїзда, і він незабаром рушив. Марина з гордістю дивилася на своїх захисників. Як же їй з родиною пощастило… Сусіди Марини по купе були 2 студента, потім до них приєднався один похмурий чоловік, який ні з ким особливо не контактував, а лише час від часу наказував, щоб його місце освободили. На одній зупинці студенти вийшли і вийшло так, що Марина з чоловіком залишилися одні в купе. Марина поставила домашню ковбаску на стіл, хліб і свої овочі. — Пригощайтеся, Антон, — несподівано сказала вона.
— Марина? – чоловік впізнав її і завмер від подиву і несподіванки. Багато років тому в село, де жила Марина, і куди вона зараз їхала, переїхав на час міський хлопець з родиною. Вони були дуже багаті. Хлопець відрізнявся від місцевих і за одягом, і по поведінці, чим закохав у себе всіх дівчат села, однак його вибір зупинився на Марині, скромної і нічим не відрізняючоїся дівчині. Незабаром пара почала зустрічатися, а в свій день народження Антон і зовсім оголосив, що вони з Мариною збираються одружитися. Однак у батька Антона були зовсім інші плани щодо майбутньої невістки, і сільська простолюдинка в ці плани не входила. Батько хлопця поширив чутки, мовляв, Марина одночасно зустрічається з двома хлопцями. Антон забрав заявку із РАГСуі зник з життя Марини. А дівчина вийшла якраз за другого хлопця, який давно її любив, але ніяких шансів з нею не бачив.
— Як у тебе життя склалося? – запитав Антон, взявши запропонований Мариною бутерброд. — У нас своє виробництво, господарство, це все наше, що ти їси, — радісно розповіла Марина, — у нас з Пашкою син у 7-му класі навчається, дочка в 11-му вже… — за цей час Антон встиг вже сильно змінитися у виразі обличчя, — а у тебе справи, бачу, не так гладко йдуть. — Батько збанкрутував, у тестя справи теж кепські… — Антон казав, не охоче. — А діти? У тебе є діти? – запитала Марина. — Дочка. Тільки вони з мамою звикли до заможного життя, а зараз я їм це забезпечити не можу… граємо кожен день у кішки-мишки. От якщо б я на тобі одружився… ти була моєю долею, — Антон подивився вдалину з віконця. — Ні, милий мій, якби я вийшла за тебе, твоя доля була б моєю, — єхидно сказала Марина, і помітивши, як Антон перестав їсти, додала, — ти їж, їж. Вже на вокзалі, де її зустрічав дівер, Марина подумала: «Ось, пощастило мені по молодості, а я тоді сумувала… Чому ми, дівчатка, вибираємо не люблячих роботяг, а «поганих хлопців» з удавшимися пиками?».
