Жінка зібралася відправити сина чоловіка від поnереднього шлюбу до інтер нату. Вона точно не очікувала такої розв’язки!
— Тітко Надя, дооможіть мені з англійською, будь ласка. – попросив Коля, дивлячись на подругу свого тата. — У мене контрольна буде завтра. А тато на роботі до вечора. — Коля, у мене зовсім зараз немає часу, — відповіла Надя. – У мене буде весілля за тиждень, і ще багато чого не готове. Ти не хочеш, щоб у нас з твоїм татом було чудове весілля? — Звичайно хочу, — відповіла дитина. Надя йому не подобалася. Але тато був радий і щасливий, тому він не хотів його зас мучувати. Мама Колі була тяжко хво ра. Вона не могла стежити за сином. Притому тато Колі, Андрій, не хотів, щоб син бачив муки матері. Він забрав його до себе. Надя не була у захваті від цього рішення, але не змогла заперечити. Вона намагалася зображати дівчину, яка переймається хлопчиком. Коли Андрій йшов на роботу, Надя починала ігнорувати Колю.
Їй було на нього однаково. Це ж не її син. Залишалося кілька днів до весілля. У Андрія зламався ноутбук. І він позичив його у Наді. Те, що він побачив, розлютило його. — Ти надумала відправити Колю до інтернату? — спитав Андрій, намагаючись стримувати гнів. — Про що це ти? — Нахмурилася Надя. — Ти що нишпорив у історії мого браузера. Як тобі не сором но? — Ти не відповіла, — сказав Андрій, ніяк не реагуючи на закиди. — Яке ти маєш право розпоряджатися чужою дитиною? — Саме так. Він мені чужий! А в нас скоро будуть діти. А Коля заважатиме. Він дуже погано вчиться. Яким він буде прикладом для наших дітей? — Та як ти не розумієш? У Колі ст рес! У нього мати тяжко хво ра!
Не розумієш, що йому дуже тяжко? А ти замість того, щоб намагатися доnомогти, хочеш його просто позбутися? – уже кричав Андрій. — Не кричи! – обурилася Надя. — Виховувати твого сина не мій обов’язок. Ну, нехай бабуся тоді його забере. — У нас незабаром весілля. Коли ти збиралася розповісти про свої плани щодо сина? — За тиждень після весілля, — зізналася Надя. Їй не було сором но. — У мене є подруга у цьому інтер наті. Там за ним добре подбають. — Та зрозумій же, що Коля мені дорогий. Я його кохаю. Я не можу відправити його туди.
— А що на рахунок мене? — Запитала Надя. – Я тобі не дорога? Загалом вибирай: чи я, чи він. – Він. — Сказав Андрій без тіні сумніву. – Для мене не проблема знайти іншу. А син у мене один. — Інша означає? Ти думаєш, що інша може це терпіти. Нікому не потрібна чужа дитина! — Гаразд. Забирайся з мого будинку. Збирай речі та прощай. – Як? Андрій, у нас же весілля? — Жодного весілля вже не буде. Збирай свої речі. У тебе година. Андрій вийшов, зачинивши двері. Він забрав сина зі школи, і вони пішли до парку за морозивом. Коля раптом спитав. — Тату, а тобі не треба доnомогти тітці Наді з весіллям? — Ні, весілля не буде. Ти ж не будеш засмучуватися, якщо тітка Надя не житиме з нами. — Ні, тату, — відповів Коля радісно. — Вона мені не подобалася. Я їй зовсім не був потрібний. — Нічого, синку. Знайдемо потім дівчину, яка любитиме тебе як рідного.
