Після довгих мук і роздумів я віддала свого сина до дитя чого будинку, хоча любила його більше за життя. Ніхто навіть не може підозрювати, яка в мене на те була серйозна причина

Ні, я зовсім не заперечую, якщо ви піддасте мене на засудження за мій вчинок, ви маєте на це повне право. Я відмовилася від своєї кровиночки, від рідної дитини. Так моя дитина опинилась у будинку малюка. Знаєте, що мене змусило так вчинити? Справа в тому, що я дуже люблю свого сина, але я мама-одиначка, зовсім сама в цьому світі і мені нема від кого чекати допомоги. Коли ми повернулися додому, то я не мала можливості працювати, бо синочок був зовсім крихітним. Через деякий час у нас скінчилися всі відкладені мною гроші і не вистачало ні на одяг для дитини, ні на їжу. Про себе я мовчу. Згодом я знайшла підробіток, щоб хоч якось зводити кінці з кінцями, але з’явилася інша проблема – брак часу та уваги для мого хлопчика.

Ось таке замкнене коло. І тоді я прийняла рішення, яке далося мені дуже й дуже тяжко. Я прийшла до думки, що моєму сину буде краще в будинку малюка, ніж зі мною. Там він буде і одягнений, і нагодований і під цілодобовим пильним наглядом. Так, я розумію, що вам цікаво, для чого я тоді народила дитину. Я мала чоловіка і була щаслива у шлюбі. Чоловік добре заробляв і був проти, щоби я ходила на роботу. Щовечора він повертався додому, де на нього чекала смачна вечеря, приготовлена мною, а я за це отримувала квіти або інший подарунок. У нас були чудові стосунки. Чоловік мене повністю забезпечував, у нас був великий затишний будинок та все необхідне для появи дитини. Я й у страшному сні не могла уявити, що раптом моє щастя буде зруйноване.

Мій чоловік мав невеликий та дуже прибутковий бізнес, що дуже дратувало його конкурентів. І коли їх переповнила заздрість – вони підлаштували нещасний випадок – автокатастрофу, де чоловік загинув. Все: будинок, бізнес, банківські рахунки – у мене дивним чином забрали. Я залишилася ні з чим, і зараз дізналася, що вагітна. Рідних у мене не було, куди йти не знала. У мене були деякі заощадження та ювелірні прикраси, які я продала та змогла купити маленький будиночок на околиці села. Все ж таки не на вулиці. Я почала шукати підробіток, бралася за будь-яку роботу, аби лише заробити копійку.

У сусідньому будинку жила наша колишня куховарка, яка мені дуже допомагала і часто позичала гроші на підгузки та одяг для дитини. Спочатку ця добра душа жінка допомагала мені з сином, і я могла підробляти. Ким я тільки не працювала, і посудомийкою, і двірником, і навіть роздавала рекламні листівки в магазинах. Але пізніше моя єдина помічниця захворіла і діти забрали її до себе. Ми із сином знову залишилися самі. Мені було дуже важко прийняти це рішення, але одного разу я наважилася. Я просто не мала іншого виходу. Я хотіла найкращого життя для нашої дитини. Єдине про що я щодня прошу у Бога, щоб син мене колись пробачив. Так, я знаю, що це йому буде не просто, адже я сама виросла в дитячому будинку.