До Валі доходили чутки, що чоловік їй зра джує. Але докази з’явилися в неї лише тоді, коли донька побачила батька із коханкою у супермаркеті
Провідавши могилу батьків, Валя йшла назад, коли на очі їй попалася свіжа могила. «Гусаков Валентин Петрович», — прочитала Валя. «Ось де тебе похо вали», — подумала вона. – «Ну що ж, значить, часто будемо бачитися». Здавалося б, розійшлися вони давно, всі пристрасті давно вщухли, але вигляд могили колишнього чоловіка розбурхав старі рани. Чоловік стверджував, що їхні однакові імена – це знак долі. Доглядав він дуже красиво, та й чоловіком перші років десять був хорошим. Валя була щаслива і один за одним на світ з’явилися спочатку дочка — Юлечка, а трохи згодом і хлопчики. Валентин добре заробляв і Валя спокійно могла себе повністю присвятити сім’ї та дітям. І дачі. Валя дуже любила роботу на городі, а ось чоловіка її це злило. Він вважав, що на дачу треба їздити відпочивати і все.
Згодом щодо чоловіка до неї Валя помітила холодок. Намагалася не надавати цьому значення, але добрі люди не дозволяли. То одна знайома, то інша вважали своїм обов’язком попередити Валю, що чоловік ходок. Валя, звичайно, закликала чоловіка до відповіді, але той відмахувався від «необґрунтованих звинувачень», як він це називав. І життя тривало своєю чергою. А одного разу Юля повернулася з магазину у сльозах. Валя кинулася її заспокоювати. «Я зараз же піду і розберуся з твоїми кривдниками, ти тільки заспокойся і скажи мені, що трапилося».
А трапилося те, що Юля зустріла батька в обіймах з якоюсь, непристойного вигляду, жінкою. Вони у магазині купували вино. Увечері Валя висунула чоловікові вже обґрунтовані зви нувачення. Але замість того, щоб соро митись, Валентин відштовхнув Валю так, що вона впала. Валя досі згадувала про це з болем та соромом. Як вона припустила, що її діти побачили таке? А з іншого боку, якби не підтримка дітей і особливо Юлечки, вона продовжувала б терпіти своє ганебне заміжжя.
— Не бійся мамо, ми проживемо і без нього. Ти на роботу влаштуєшся, я скоро школу скінчу, теж піду працювати. — Тобі треба вчитися… — Одне іншому не заважає. Я зможу, ось побачиш. Наступного дня Валя виставила речі чоловіка за двері. Спочатку було важко. Але роботу вона знайшла швидко. І дуже допомогла їм її любов до городу. А коли Юля пішла працювати, то й зовсім у них нормально пішло. Чоловік ще якийсь час просився назад, а коли зрозумів, що сім’я його не пробачить, одружився вдруге. «Напевно добрим чоловіком був, бач, як за моrилою доглядають», — подумала Валя. Вона зайшла в капличку, поряд із цвинтарем і запалила свічку за упокій душі колишнього чоловіка.
