Дочка заявила, що переїжджає до свого хлопця – я суперечити не стала. Через два тижні на мене чекав сюрприз.

— Мамочко, я переїжджаю до Кирюші, — сказала моя дочка, Катя, поки я з явним здивуванням на обличчі стояла у дверях вітальні. Катя мчала по всьому будинку, як скажена, щось шукала, збирала речі, до речі, не лише свої, а й на наші замахнулася. — Ти хоч скажи, що то за Кирюша? Я так розумію, ми одне одного не знаємо, ти нас не познайомила. Де ви будете жити? А на що? Він навчається? Чи працює? — Мамо, — дочка зупинила міна, — ти у моєму віці вже заміж виходила. Це моє життя, мої правила, помилки. Не втручайся! Так, за свого чоловіка я вийшла рано. Цим фактом дочка завжди мене тероризувала. Але ж часи змінилися… у наш час було прийнято виходити о 18-ь, а то й у 16-17. Загалом, дочка із собою забрала не лише свої речі, а й нашу мультиварку, мій фен для волосся, кавомашину та тостер. Декілька днів після цього вона мені не дзвонила.

Я знала, що рано чи пізно дочка покине гніздечко, але не думала, що це буде за кілька днів після її 18-річчя. Що б там не було, я вже подумки переставляла всю квартиру, вибирала собі нові меблі, оновлювала шпалери в кімнаті дочки. Раптом за два тижні дзвінок від дочки! Я вже зраділа, подумала, вона по мені скучила… рано раділа. — Мам, привіт, слухай, — Катька вміла різко переходити до суті, — а ти за моє навчання nлатитимеш? — Ну, знаєш, я намагаюсь у твоє життя взагалі не втручатися, адже це саме твоє життя, твої правила, твої помилки… Я тебе зрозуміла, — відповіла дочка і поклала трубу.

Я зазначу, що вже за два дні після переїзду дочки я змінила всі замки в нашому домі. Ні, Катьці я довіряю, а ось її Кірюші – ні. Так ось, приходжу я якось із роботи, а там моя Катя сидить на сходах із речами. — Що ж ти не подзвонила? — обійняла я дочку, за якою шалено скучила, — я б раніше додому повернулася. — Мені соромно, — сказала Катя і втопилася в моїх обіймах. Виявляється, її 28-річний Кирюша все ще живе за рахунок батьків у їхній же квартирі. Хлопець не працює, а коли він почув, скільки йому nлатити за навчання Каті, то взагалі зблід. Він незабаром заявив, що їм з Катею не по дорозі і заnропонував їй розлучитися, а як компенсація за два тижні життя в їхній квартирі, мати Кирила забрала наш тостер собі. Ось таке веселе спільне двотижневе життя у моєї доньки вийшло. Добре, я не встигла все винести з її кімнати.