Онучко, я тебе не так виховував. Ти не повин на судити людей… – сказав дідусь і зник, а Діана ще довго не могла прийти до тями після цього.

Діану завжди дратували жебраки на вулицях. Вона не розуміла, чому вони не працюють, щоби не просити в інших. А сьогодні вона мала nоганий день. Вона запізнилася на автобус, потім на роботу, а начальник її відчитав. А ще й ці жебраки постійно їй під ноги трапляються і гроші просять. Вона пішла додому та вирішила влаштувати собі відпочинок. Поставила улюблений фільм, взяла солодощі та сіла дивитися телевізор. Вона раптом відчула чиюсь присутність. Піднявши погляд, вона чітко побачила покійного дідуся. Вона не вірила своїм очам, бо його не стало три роки тому.

Вона була присутня на nохороні і таєм но поклала в його долоню листочок гербарію. Адже вона дуже любила гербарії, а дідусь завжди забирав із кожного один листочок. Діана заплакала. Адже це означало, що дідусь на неї образився, коли прийшов до неї. — Онучко, я тебе не так виховував. Ти не повин на судити людей, може, у них доля нелегка. У всіх свої причини, — сказав дідусь і зник. Діана побачила поруч із собою листочок гербарію і раптом прокинулася. Вона подумала, що це все їй наснилося, але раптом вона побачила поряд із собою цей листочок.

Вона зрозуміла, що дідусь справді прийшов до неї і на це була причина. Отже, йому не подобалося ставлення онуки до жебраків, і він прийшов про це попередити. А після цього випадку вона змінила своє ставлення до цих людей. Стала нормально до них ставитись і навіть допомагати їм. Вона більше не дивилася на них з огидою і розуміла, що це звичайнісінькі люди, у яких просто доля не так склалася. Вона давала їм невеликі гроші, а вони їй дякували і бажали удачі. На душі від цього ставало спокійніше та тепліше. Через місяць до неї знову прийшов дідусь і забрав той листочок. А це означало, що він пробачив онуці і побачив гідну людину, яку виховав такою він сам.