Після весілля нашого сина, ми поступилися молодим нашим новим будинком, а самі залишилися у старій квартирі. Але такого «дякую» від невістки я не очікувала
Ми з чоловіком все життя мріяли про власний будинок. Ми витратили багато часу та сил на свою мрію. Після довгих років напруженої роботи ми нарешті купили меблі та техніку, і наш новий будинок був майже готовий. Під час візиту до майбутніх родичів мого сина для планування весілля ми сказали їм, що переїжджаємо до нашого нового будинку та віддаємо свою квартиру молодятам. Батькам нашої майбутньої невістки це не сподобалося – це було по їхніх обличчях. Коли вони поїхали, я запропонувала чоловікові залишити молоду пару жити у нашому новому будинку. Чоловік спочатку не погоджувався, але я наполягла, бо хотіла найкращого для свого сина.
Отже, після весілля мій син із дружиною переїхали до нашого нового будинку, а ми залишилися жити у своїй старенькій квартирі. Я часто бувала у молодят, але невістка зрештою попросила мене приїхати тільки на запрошення або хоча б повідомляти про свій візит за пару днів. Я тоді прикинулася, що мене це не обра зило і не стала сперечатися, бо хотіла зберегти позитивні стосунки із сином та невісткою. Все б нічого, тільки ось мій сват мав повне право відвідувати свою дочку щодня. Незабаром і мій син почав забувати про нас. Що ще гірше, мати моєї невістки переїхала до них і з того часу живе там. Вона не працює та живе за рахунок наших дітей.
Якось моєму чоловікові набридло, і він вирішив відвідати нашого сина, до речі, без попередження! Коли ми приїхали, сваха запитала, що трапилося, і чому ми до них завітали, і тоді мій чоловік нагадав усім, що він працював двадцять років, щоб звести цей будинок. Він не міг повірити, що йому навіть не дозволяли приїжджати до них, коли захочеться. Ми поговорили із нашим сином, і його дружина приготувала нам чай. Наступного дня сваха поїхала, а невістка засму тилася і перестала з нами спілкуватися. Мій син теж був похмурим і не розповідав нам, про що говорив з батьком. Тепер я сама шкодую, що вмовила чоловіка віддати наш дім нашому синові. Можливо, якби вони заробили на будинок самі, тоді оцінили б його більше. Проте я запитую себе, чи повинні ми були прийняти їхні правила з тих пір, як дали їм будинок або, як батьки, ми можемо просувати свої межі?!
