Одного разу я їхав додому з роботи і побачив ваrітну жінку, що сиділа поруч зі своєю машиною посеред дороги. — Вибачте, вам потрібна допомога. — Потрібна! Схоже, я наро джую!

Одного разу я їхав додому з роботи і побачив ваrітну жінку, що сиділа поруч зі своєю машиною посеред дороги. — Вибачте, вам потрібна допомога? — стурбовано спитав я її. — Насправді потрібна! — крикнула вона, хоча я стояв зовсім поруч, — схоже, я наро джую! Не довго думаючи, я запропонував відвезти її до полоrового відділення. Вона сіла до моєї машини, і ми поїхали. — Чи є хтось, хто може забрати вас після полоrів? — спитав я по дорозі. — Ні, я впораюся, все гаразд, — сказала вона. Мене вразила її самодостатність, і я попросив ключі від її машини, щоб її не евакуювали.

Коли ми приїхали до лікарні, я дав їй свою візитку і пообіцяв відвідати її за кілька днів. Після того, як незнайомка наро дила, я зателефонувала до своєї сестри, яка працювала в тій же лікарні, щоб дізнатися, як вона. — Надія наро дила здорового хлопчика, — сказала сестра. Я відвідав її в лікарні і передав ласощі для молодої матері та її дитини. Коли її виписали, я запропонував підвезти її додому. — Дякую, але я впораюся, — повторила вона.

Через якийсь час ми почали спілкуватися через повідомлення і в результаті у нас почалися романтичні відносини. — Я не шукаю стосунків прямо зараз, розумієш … — сказала мені Надя, — я не зможу дати своєму партнеру нічого. У мене немає сил навіть їсти іноді приготувати… — Але я не схожий на тих чоловіків, які намагаються сісти своїй жінці на шию, — відповів їй я, посміхаючись. Поступово ми почали все більше часу проводити один з одним і в результаті одружилися. Я став батьком її сина, і поспішаю відзначити, що ми дуже щасливі разом.