Попелюшка вже дістала мене: 5-й день поспіль приносить до нас у квартиру прати свої речі. Чоловік зрозумів мою ситуацію – і ми вирішили провчити нахабну родину

Все почалося з несподіваного дзвінка сестри мого чоловіка. — Машинка зламалася, тільки ось прати мені цілу гору треба: осінь на дворі. Мокро, хлопчаки щодня по калюжах скачуть і весь бруд на собі додому приносять. Я завтра забіжу до тебе, кілька речей закину в машинку! – відрубала Марина. Я уявила, що на двох бешкетників (одному 5, а іншому 2 роки) справді за пранням руками можна цілий день провести, і погодилася. Наступного дня до мого повернення з роботи Марина вже стояла біля дверей квартири з хлопчиками. — Залишити нема з ким, — пояснила вона. Живемо ми з чоловіком без дітей, побралися кілька місяців тому, квартира однокімнатна, орендована. Вирішили брати іпотеку за рік і старанно накопичуємо на початковий внесок. Але пральну машину купили, і всі радощі сучасних технологій також. Речі Марини я поклала в машинку, трохи поговорили, і вона пішла з хлопцями, попередивши, що за чистою білизною заїде чоловік. За кілька хвилин вона мені подзвонила. — Завтра сама прийду та заберу пакет, чоловік забув, на чоловіків ніякої надії, – пояснила вона. — У мене є номер хорошого майстра з ремонту пральних машин, давай дам, що кататись туди сюди постійно! — Запропонувала я їй. – Який ремонт! — Вигукнула вона. — Грошей немає: комуналку сплатили, іпотеку сплатили, зрештою сидимо без гроша. Наступного дня хлопчики та Марина стояла під моїми дверима. Я тут килимки з ванної кімнати прихопила, закину?

— Ми разом увійшли до квартири, Марина невдоволено заголосила про безвідповідальність чоловіка, і повідомила, що сама почекає закінчення прання, чоловіка ж не допитаєшся. З роботи під’їхав чоловік, був радий сестрі та племінникам: пограли, поговорили. Я почала накривати чоловікові на стіл, золовка тим часом помітила, що вона і діти голодні, не встигли поїсти вдома – поспішали. Я нашвидкуруч приготувала зайві порції. Хлопчаки почали просити солоденького, вдома нічого не виявилося, чоловік добродушно біг у магазин. Через дві години килимки були випрані, гості нагодовані та благополучно пішли. На третій день до приходу з роботи сімейство попелу знову чекало під дверима. Марина показувала на важкий пакет, повідомила, що принесла штори випрати. — Не проженеш? — Я мовчки відчинила двері, почалася метушня на кухні: я готувала, хлопчаки гриміли і галасували, машинка вперто прала. У двері задзвонили, Марина впустила свого чоловіка: вони привіталися, поцілувалися. Вона запропонувала йому дочекатися закінчення прання. Павло, так звали чоловіка попелу, погодився, але попередив, що страшенно голодний. Чоловік, який прийшов з роботи, я попросила збігати в магазин за варениками, бо все, що було приготовлено, гості з’їли, на додачу з усіма десертами, що були куплені вчора. Коли нарешті родичі пішли, а я сказала чоловікові: -Я завжди готова допомогти родичами, але, на мою думку, це переходить усі кордони. Якщо Марина завтра подзвонить знову, я змушена відмовити.

Я жахливо втомилася за ці три дні: шум, гамір, постійне приготування їжі та гори немитого посуду. Нині вже 10 вечора. Чоловік був повністю на моїй стороні. Дивно, але ж четвертий день пройшов без відвідувачів. А ось на п’ятий мене знову чекало усміхнене сімейство під дверима: -Хлопці куртки повимкнули, — повідомила Марина. А далі як за сценарієм: я готую, годую всю родину. Я повільно божеволію від шуму, криків, нестачі особистого простору. Наступного дня ми з чоловіком домовилися зустрітись у торговому центрі, а не йти додому. Спокійно пили каву, коли раптом пролунав дзвінок і Марина невдоволеним голосом почала допит: — Де ти? Ми вже близько години стоїмо у під’їзді: діти замерзли, голодні, страшенно їсти хочуть! Паша приїде з хвилини на хвилину – також голодний. -Ми із чоловіком сьогодні додому не приїдемо. — Ти не казала, що не прийдеш вчасно! Що ж нам робити, додому їхати всім у бруді та голодними? — Вона обурювалася зовсім щиро. – Я не зобов’язана попереджати, що маю свої справи і я не чекаю на вас вдома, щоб ви могли без запрошення прийти до мене повечеряти, це вже ваші проблеми. Чоловік забрав мій телефон, відключив, а потім і свій. Наступного дня дзвонила мама чоловіка і звітувала нам, що ми не розуміємо сімейних людей. Чоловік тримався стійко. Через два дні моя мама зателефонувала і повідомила, що бачила Марину, вони купували пральну машинку: вибрали недешеву, сплатили всю суму одразу. Ось така кумедна історія.