Я зустріла свою долю на зупинці. Не вірила своєму щастю. Але коли заваrітніла, сталося найнесподіваніше.
Я була звичайною дівчиною, яка завжди думала, що ці історії сkандальних роз лучень, зрад і ошуканих жінок далекі від неї. У мене ніколи не було довгострокових від носин. Втім, у мене взагалі від носин не було. Тільки пару інтрижок, які і до від носин не встигли дорости. Але раптом я зустріла Антона. Я відразу відчула, вісь він, тієї самій, якого я до цього завжди шукала. У мене не було ідеалів в голові, не було певного типажу, але Антон ставши тим самим ідеалом, з яким я порівнювала всіх навколо. Ми познайомилися на зупинці. Я вийшла з автобуса з пакетами продуктів і один з пакетів порвався. Антон проходив повз.
Він допоміг мені зібрати продукти і перекласти їх в інший пакет. Потім він доnоміг донести покупки до мого під’їзду. Ми спілкувалися так, ніби були знайомі все життя. Біля під’їзду ми обмінялися номерами. Далі ми листувалися ночами, я не випускала телефон з рук ні на хвилину. Більший час ми листувалися, а в інший час я чекала, поки він напиши. Через місяць ми почали офіційно зустрічатися, а ще через півроку я заваrітніла. Це було незаплановано, але я парила в хмарах від щастя. — Милий, чи не час нам узаконити наші від носини? Я не хочу, щоб наш малюк ріс в неповноцінній родині. — зібравшись духом сказала я.
— Встигнемо, навіщо поспішати? До весілля потрібно готуватися спокійно, не поспішаючи. — сказавши він. Я, якщо чесно, після цих слів заспокоїлася і навіть забула про весілля. Я знав, що ми зв’язково одружимося і від однієї цієї думки мені ставало краще. Єдине, у Антона була така робота, що він 4 дні перебував вдома, 3 дні – на роботі. Але мене це не бентежило. Він працював заради благополуччя нашої сім’ї, заради нашого малюка. Я так думала… В один прекрасний день, поки Антон був на роботі, я вирішила вибратися в парк, почитати на свіжому повітрі. Я знайшла зручне місце, відкрила книгу і потонула в годині.
Раптом я почула знайомий голос. Він був настільки знайомий, що я відірвалася від книги, підняла очі, а в декількох метрах стоїть Антон з якоюсь молодою жінкою і махає рукою хлопчикові. — Тат, купи мені газованої води, — закричав хлопчик. — Льош, ти вже пив сьогодні, вистачить тобі. — відповіла жінка. Я закрила обличчя руками і побігла додому. Ось, виявляється, де Антон працює… а я, дурочка, думала, чому ж він мене заміж не кличе. Увечері наступного дня він повернувся «з роботи». Я закотила істериkу. Ну, не могла я впоратися з емоціями…
— Так, я вже одружений. Саме через це ми не одружилися. І що ти кричиш? — без докорів сумління, спокійним тоном заявивши Антон. Я ні секунди не задумалася. Зібралася і переїхала до своїх батьків. Слава Богу, вони з самого початку мене підтримували і прийняли Мене ваrітною без нотацій і лекцій. З Антоном ми більше ніколи не бачилися, не зідзвонювалися. Він не знає, як склалася наша з малюком доля, як і де ми живемо, але, може, це і на краще. Може, все так і повинно було статися…
