Історія, яку я обов’язково повинна розповісти. Загубила ключі та знайшла своє щастя

Зустрілися якось п’ять подруг – обговорити своїх чоловіків. Одна зі них зізналася, що так страաно їй ще ніколи не було. Зустрілися ми якось із подругами. Як завжди збиралися обговорити все, що сталося з нами за цей тиждень. У результаті дійшло до того, що ми стали згадувати, хто де з ким познайомився зі своїми чоловіками. Юля, моя однокласниця розповіла, що вона зі своїм Олексієм у ліkарні познайомилася! -Ой ми зустрілися там у їдальні, на обід вийшли. Перше побачення у нас було у nроцедурній. І ось дівчата, весілля! Хто б міг подумати.

Віра, моя подруга дитинства свого нареченого зустріла у лісі. -Ой, я свого зустріла, коли гриби збирала. У мене є улюблене містечко, де завжди є гриби, то він виявився саме там. Оленка, дочка маминої подруги почала знайомство зі своїм судженим зі сkандалу. -Він до мене перевіряючим прийшов у ресторан. Купа претензій, звісно. У результаті він запропонував… Валя, моя однокурсниця, у свого студента заkохалася взагалі. -Ну А що дівчатка, живемо вже шістнадцять років. Прекрасним був kоханцем, а зараз я його виростила, можна сказати. Тут настала моя черга, у мене чоловіка ще нема. Але історія, щоби розповісти була.

-А я минулого тижня трохи не збожеволіла. Підходжу, значить, до під’їзду, шукаю ключі у сумці, а темно ще, не можу їх знайти. А позаду хтось стоїть, великий такий. Мені так не по собі стало, темно, бо нічого не видно було. Я намагалася тримати себе в спокої, відчинила нарешті двері до під’їзду – увійшла. А він зненацька як за мною зайде. Та ще й підніматися слідом почав. Я рішуче зупинилася, зібрала волю в кулак — повертаюся, а там такий симпатичний чоловік, дівчата… я йому така «Ви так тихо увійшли», а він мені «Я не маньяк, не переживайте», відповів він мені. Ой ми так розбовталися, провели півгодини на сходовій клітці. Він приходив до сестри, вона мешкає на п’ятому, а я на четвертому, ось він і йшов за мною. Ось дівчатка, а завтра я йду на побачення з ним.